Голодомор 1947 р.

Голодомор значною мірою нагадував 1933 рік, але з певними відміннос-тями. Почалося все за знайомим нам сценарієм подібного до голодомору – 1933 року. В 1945 році, після визволення Вінницької області, державний прес запра-цював з новою силою. В селах з’явилися збирачі хліба, яким допомагали війсь-кові команди з армії Москаленка, які з нашої області своїм транспортом вивез-ли 131727 т. збіжжя. Майже увесь урожай забрали. Настала весна 1946 року, багато колгоспів, утому числі і наші колгоспи, яких в селі було три: “Соцгоспо-дар”, “Політвідділ” і “Будьонного”, залишилися без насіння, добрив, техніки, солярки, бензину, копали поле лопатками, корови колгоспників використовува-ли як тяглову силу, запрягаючи їх в ярма. Посіяли будь-як і будь-чим, а тут щей потягнула посуха, особливо в південних районах, у тому числі в нашому Шпи-ківському, що й не минуло і наше село. Внаслідок посухи з 1 га пшениці наси-лу натягнули по 4,2 центнера, але при таких умовах Поділля могло б виконати помірковану хлібозаготівлю і прохарчуватися до наступних жнив, але держав загребла до зернини. За директивами ЦК обкому партії, зерно вивозилося із по-ля прямо на елеватор, минаючи колгоспну комору. Заберали збіжжя не лише з колгоспного поля, а в колгоспниківвирощене ними на підсобних ділянках. Всі колгоспники були обкладені натуральним податком. На двір було дано 45 кг. м’яса, 200 л. молока, 200 шт. яєць, шкури з ВРХ і свиней, яких заборонялося смалити. Колгоспники на трудодень одержували по 100-150 г. зерна та по 20-25 коп. грішми і то не скрізь було і по 50 г. Сім’я, яка складалася з 4-6 осіб, яка ви-робила 400 трудоднів, могла одержати 0,5 цнт. зерна. Голодомор-47 готувався загрибущими руками  представників МІНЗАГУ, які могли без суду і прокурор-ського дозволу заберати в селян в рахунок натуроплати корів, свиней, домашні речі, а за невихід на роботу відрізувати городи. Крім податків селян заставляли підписуватися на державну позику/облігації/ від 100 до 1000 крб і більше, яку тут же заставляли платити готівкою. За невироблення запланованої кількості трудоднів штрафували, передавали до суду, відрізували городи, або виселали із села. Так були вислані з нашого села Корж Семен та Вижиковська Ніна в Каре-лію. Настала весна 1947 року в селі неставало харчів, люди почали харчуватися листям, кропивою, цвітом акації, гнилою картоплею, м’ясо дохлих колгоспних тварин. Почалися масові поїздки селян в Польщу, Західну Україну, Молдову. Їхали в поїздах на дахах вагонів, на тамборах, на грузових поїздах. А на шляху їм стояли заградзагони з міліції та військових частин, які знімали з поїздів, аре-штовували і заберали продукти. Було велике скупчення людей по станціях, осо-бливо на ст. Жмеринка, люди карабкалися, сідали на дахи поїздів, на будь-який поїзд незнаючи навіть куди цей поїзд їде, думаючи лише про те, щоб знайти по-рятунок від голодної смерті. По дорозі на людей нападали бандити-грабіжники, відбирали стягали з вагонів спеціальними гаками, які прив’язували до телефон-них стовпів. Кинувши такий гак на дах чи платформу, де їхали люди з клунка-ми ним зачіплювали і стягували людину чи на землю. Були випадки, коли бан-дити на станціях вилазили на платформи чи дахи поїздів, де їхали люди з клун-ками по дорозі людей скидали на ходу поїзда, а клунки заберали. Такий випа-док був на перегоні від ст. Жмеринка до ст. Рахни. На ст. Жмеринка на плат-форму з вугіллям, грузового поїзда сіло дві дівчини, що їхали з Донбасу, де кін-чився строк відробітку на шахтах, одна з них була з села Петрашівка, а друга з села Зведенівки Шпиківського району. При них були чемодани. Тут же в Жме-ринці до них вилізло двох чоловік, чорняві, один більший, другий меньший. При розмові взнали, що одна з с. Петрашівки то сказали, що в с. Стрільниках живе жінка віддана за вчителя Кострубея П.В. При проходжені поїзда на відріз-ку Красновка-Рахни, на спускови, де найбільша була швидкість поїзда, ці чоло-віки-негідники поскидали находу цих дівчат і забрали їх чемодани. Зведенівсь-ка дівчина забилася зразу, а Петрашівська попала на корч свербивусу і залиши-лася живою. Через деякий час Петрашівська дівчина приїздила з міліоціонером в с. Стрільники, визивали “підозрілих”, але нікого з них вона не впізнавала, бо їх між ними не було. Було і в містах важко жити, де перейшли жити по карточ-ках. Я це відчув на собі. В 1946-1947 роках я заочно навчався в Вінницькому педагогічному інституті, нам на день видавали кусочок чорного як земля завбі-льшки сірникову коробочку, капустяний суп, в якому 2-3 капустини плавало або перловий суп, який звали “шарапнелю”, рідко була ячна каша, яку звали “дубовою”. Не було навіть тарілок, їли з карафок зроблених з консервних коро-бок, за то без ложок. Хто міг витримати тиждень без хліба – той міг в суботу одержати булку маленьку хліба. Один раз і я так з хитрував, взявши хлібину, замотав у лахміття, щоб ніхто не відібрав, виліз на дах пасажирського поїзда і поїхав. І сходу до мене виліз “чорномазий” він мене випросив півбулки, а міг  би забрати всю булку, не дав би скинути з поїзда. Більше так я не рискував. А голод бушував, щоденнона стіл першого секретаря Вінницького обкому  КП(б)У Стахурського, голови облвиконкому Бурченка, лягали доповідні запис-ки про жахливе становище по районах. Медпрацівники повідомляли, що на ста-нціях велике скопчення голодуючих опухлих людей, в яких велика завошивле-ність, багато людейхворих з ознакою важкої форми дистрофії, тільки на ст. Жмеринка щоденно знімають з поїздів по 10-15 чоловік хворих, деякі з них че-рез 2-3 години помирають. Вся ця маса людей була сильно завошивлена, що не-сла загрозу для розвитку форми 5, 5 – сипний тиф. В області були випадки лю-доїдства/архів за 1947 р./. Джулинський р-н колгоспниця Б.А. у своїй квартирі сокирою зарубала свою родичку К.Н. і варила м’ясо для себе і глухонімої доч-ки. Громадянка із с. Карбівки Гайсинського р-ну порубала труп своєї матері і готовила собі їжу. Голод удруге за життя одного покоління безжально знищу-вав людські почуття. Але все замовчувалося в місцевій пресі про голод як це було і в 1933 році, жодного слова. Інструкції, директиви з районів про “продо-вольчі труднощі” ідуть в область під незмінним грифом “цілком таємно”. Пер-ший секретар Вінницького обкому партії Стахурський ознайомившись із інфо-рмацією про канібалізму, підготовляє по всіх районах, щоб партійні органи використали всі резерви, щоб поліпшили харчування, організували збирання зелені, придатної для харчування, виготовлення муки з пирію, рогози, ловили рибу, посилили пильність і ще більше повели виховну роботу серед населення. І так для людей партійне керівництво залишало вибір: або хліб з перію чи з ро-гози, або … далекі табори/ і це в той час, коли всі елеватори забиті зерном/. А в селах на полях поставили вишки, на яких цілодобово стояли з гвінтівками дозо-рці, навколо полів теж гасали дозорці з нагаями, вартуючи, щоб ніхто не зірвав колоска. Щоденно заводилися судові справи на “стригунів”. Це колгоспниці-матері стригли, ще не доспілі колоски, щоб врятуватидітей від голодної смерті. А преса щоденно повідомляла: “За розкрадання хліба – притягнуто до відпові-дальності: в Могилів-Подільському – 39 осіб, в Томашпільському р-ні – 51 осо-ба, в Шаргородському – 69 осіб. В селі Гута Липецького р-ну Лисицька та Пи-вовар засуджено за зрізання колосків до 8 років ув’язнення”. Майже по 2 роки за 1 кг колосків і так щоденно.