Людина з легенди

         Вечір 21 червня 1941 р. Ніщо не віщувало наближення великої грози. Два зенітно-артилерійських дивізіони ще з ранку відправились за межі фортеці на навчання. В Бресті залишився один лише 393 й окремий зенітно-артилерійсь-кий дивізіон, в якому служив подільський хлопець з с. Стрільник Семенюк Ра-діон. Світанок 22 червня 1941 р. розпанахали зриви бомб, снарадів, тріскотня автоматів і кулиметів. В мирне життя увірвалась війна. Під полудень першого дня Семенюка Радіона зустрів в одному з окопів старший лейтинант Шрамко. Першим словом Шрамка було запитання: Де прапор? Не дізнавшись нічого від солдата, він наказав Семенюку розшукати і доставити на передні позиції знаме-но. І ось він повзе між руїнами “мертвою” зоною туди, де колись було карауль-не приміщення. І ось і ріг одного з казематів, за ним мало бути караульне при-міщення. Але на тому місці тільки руїни. Прямим попаданням снарада розру-шено приміщення. Ніхто тут не залишився живим. Але чи залишилося не по-шкодженим знамено? Ця думкане давала Радіону спокою, перекидав з купи на купу биту цеглу, каміння. Нічого не знайовши, спередсердя пхнувиногою роз-битого стола, і зупинився. Йому здалось, що побачив шовк. Нагнувся – так і це в шовковому чохлі було знамено. Тепер тільки б живим повернутись до своїх. “Мертва” зона – одна справа, а от як бути з прапором? Прапор заважатиме ру-хові. “А що, коли?” – в голові майнула думка. Ще хвилину і він обмотав прапор навколо грудей. Поверх натягнув гімнастерку і поповзв бік до своїх окопів. З тих пір Радіон Семенюк у Східному фронті став прапороносцем. Все рідшали і рідшали ряди захисників фортеці. І ось в правому відсці Східного фронту їх залишилися троє: піхотинець Тарасов, Радіон і його односельчан Іван Фільвар-ків. Рішили добратись до протоки Муховець, що впадає в Південний Буг. Звід-тілля ще чулись постріли, там були свої. Коли добралися до того місця, де рані-ше була конюшня, вирішили заховати знаменно, далі пробиратись з ним було  небезпечно. Філварків і Тарасов зайняли оборону біля входу, а Радіон почав ко-пати яму. Через деякий час схованка була готова. Радіон загорнув прапор в бре-зент, уклав у брезентове відро з якого солдати напували коней, а тоді все це по-клали у цинкове відро, яке знайшов в руїнах. Радіон перевернув відро догори дном, щоб бува талі води не затекли, поклав в яму, старано загорнув, і солдати пішли далі. Це було 30 червня 1941 р. Не вдалося їм добратися до своїх . Заги-нув Тарасов, Фільварків важко поранений, а Семенюк контужений, попали в полон. Концентраційні табори, партизанський загін, після війни робота на ме-талургійному комбінаті – все це сплелося в єдиний клубок. І тільки через 15 ро-ків… 6 вересня 1956 р. в газеті “Комсомольська правда” було опубліковано ста-ттю письменника С.С. Смірнова, в якій писалося про те, що йому вдалося від-шукати на Новокузнецькому металургійному комбінаті Радіон Семенюка, який стверджує, що врятував 15 років тому закопав дивізіонний прапор в одному з казематів. 27 вересня 1956 р. за вікном вагона пропливли перші квартали вели-кого міста. Поїзд повільно стишив ходу і нарешті зупинився. – Брест! – оголо-сила провідниця. – Хто тут Семенюк? – почулось з перону. – З Новокузнецька! А Радіон стояв, не наважуючись озватись. Врешті сказав – я Радіон з Новукуз-нецька! Будемо знайомі: Сергій Смирнов, - і міцно потис руку Радіону. Тільки пам’ятає Радіон великий плац, а на ньому люду повно. Цивільні і військові. А попереду він. Йде поміж руїнами до Східного форту, а за ним люди, серед них кореспонденти газет, командуючий військами  Мінського військового округу маршал Тімошенко, письменник Смирнов. Підійшли і зупинилися. Ось здаєть-ся. Зупинився. Оглянувся. Ні, не тут. Треба трохи праворуч. Тут. Ні не тут. Там була долівка земляна, а тут цегляна. Запала тиша. Втрутився старшина, що сто-яв рядом з лопатою. – Я пам’ятаю  1947 р. тут ми з солдатами настиляли цегля-ну підлогу. Радіон оглянувся. – Тут , я добре пам’ятаю. За деякий час виросла куп цегли, потім і землі. Яма глибшала, а в ній так нічого і не було. – Дайте я сам, Родіон взяв в одного солдата лопату і почав копати. Зупинився, деяку мить стояв в задумі, а потім почав копати в другому місці. Третій горбик землі почав рости, а в ній як і в другій, немає нічого. Всі в напруженій тиші слідкували за ним, з сумнівом стали переглядатися. Родіон і сам уже приходив у відчай. Нев-же він спутав каземати? – адже вони всі такі схожі один на одного. Чи, може ві-дшукали тоді німці в 41 році? І в раз, коли він готовий був уже кинути роботу, лезо лопати явно зявкнуло в метал, і в землі з’явився край якогось залізного ди-ска. Всі з хвилюванням схилились над ямою. А Семенюк несамовито швидко кинувся викопувати відро і накінець витяг його землі. Він тремтячими руками вийняв відро. І з нього взяв друге, брезентове відро, що лежало під цинковим. Воно розсипалось на порох, зовсім зотліло за ці роки. Під ним був тонкий бре-зент, у який вони тоді загорнули прапор. Він теж зотлів і розлізся, поки Семе-нюк розмотував згорток. І ось уже сяйнули букви… Обережно Семенюк торк-нув пальцем полотнище. Ні прапор не зотлів, він зберігся чудово. Тоді він пові-льно розгорнув його і, розправивши, підняв над головою. На червоному полот-нищі золотів написав: “Пролетарі всіх країн єднайтеся!” І нижче: “393-й окре-мий зенітно артилерійський дивізіон.” 15 літ мріяв Родіон Семенюк про мить, коли знайде прапор. І мрія його збулася.

         Перенесення і похорони праху невідомого солдата

         Під час війни, на шляху між с. лопатинцями і с. Стрільники був убитий червоноармієць і там був похоронений, документів при ньому було. Після вій-ни прах його було перенесено і похоронено біля церкви. Так появилася могила невідомого солдада.