Про барона Мааса

Весілля обично починалося в п’ятницю і кінчалося в середу, а то і в чет-вер. Це не означало, що люди жили багато, ні. Горілку та продукти на весілля брали у Корчмі, а після відрооляли кілька днів, а то і тиждень. В більшості на весіллі готували дві страви борщ і кашу, бувала і третя це мясо і до кожної страви по чарці горілки. Деякі з багачів наливали горівку в миски – це підкре-слювало їх багацтво, горілку з миски брали ложками. На весілля обовязково наймалися музиканти за 1 крб. 50 коп. Музики складалися з однієї скрипки, барабана і цимбалів.

           Між селянами і бароном Массом росло незадоволення, причиною чого було малоземелля, позбавлення водойм, вигонів для худоби, лісів і проїздів на своє поле. Вся добра земля належала барону Массу, а селянам припали горби біля села Деребчина, біля Гути Бушинецької та суглини біля Сімашкового лісу. Селяни, які мали поля біля села Гути мусили обїжджати через Лопатинецький шлях і лопатинецьку границю, бо дорога, що проходила на село Красне біля самих селянських полів, була закрита бароном Массом “Червоними воротьми”. Землі було в селян мало, і вони змушені орендувати землі в барона Масса на кабальних умовах, звичайно за відробіток. В селі на роздоріжжях барон Масс понаставляв корчми, які вимотували із селян останню копійку, тут селян запи-вав своє гірке життя про яке тимчасово забував. На кошти селян в центрі села була побудована в 1875 році православна церква, яка замінила уніатцьку церк-ву, що була на території теперішньогої школи.  Ця церква обслуговувалась дво-ма особами попом, який одержував 300 крб. Зарплати і дяком, що одерував 50 крб. На рік.

            Церква в своєму користуванні мала 67 десятин і 1720 кв. сажнів землі та інші доходи від прихожан.

             В 1878 році було відкрито школу, яка спеціального преміщення не ма-ла, а займала половину будинка сільської управи, що стояв на горбі біля крини-ці “Студні”. Будинок було поділено на три частини, половину займала школа, а друга половина була розподілена ще на дві частини. Одну з них займала Сіль-ська Управа, а другу “Кардегарія”- це преміщення, яке мало грати і в нього за-кривали пяних та арештованих за провину.Сільська школа тоді звалася церков-но-приходською однокласною з трьома групами навчання. В першій групі було 20-30 учнів, а в другій було 15-20 учнів, а в третій 8-10 учнів і всього разом 40-50 учнів. Всі учні навчалися в одному класі і навчав їх пяничка дяк Лосінський після нього наш  односельчан Дейдей Микита.

                Часто вчителі і не зявлялись на уроки, а пили собі у корчмі, а учні поковзавшись на горбі та наслухавшись лайки пяного закритого в кардигарні, розхадились по домівках, де їх зустрічало не веселе і тяжке життя їх батьків. Вдома часто не було хліба, а коли був то чорний та черствий. Були такі роки, коли орендні ціни були більшими від прибутків з ділянок, особливо, в невро-жайні роки. Із селян села стягали викупні платежі, різні грошові збори. Рік в рік зростали недоліки, деякі селяни не сплачували податків за 3-4 роки. Голод, що почався в 1901 р. ще більше загострив суперечності між селянами і бароном Массом. Внаслідок такого важкого життя, в 1902 році відбулося заворушення селян в таких селах: Стрільниках, Деребчині, Зведенівці та інших. Селах що належали барону Массу. З ненависті до свого експлуататора барона Масса по-всталі селяни с. Деребчина на чолі з селяном по прізвищу Горобець спалили маєток барона Масса в с. Стрільники. Під час пожежі згоріло 100 голів овець, багато волів та іншої худоби. Зробивши своє діло селянин Горобець із повста-лими селянами засів у лісі біля села Деребчина, з наміром убити самого барона Масса. Але вірний панський прислужник перевіз барона Масса із Стрільник в Деребчин на гарбі у трині, яку віз нібито для худоби в село Деребчин. Це селя-нське заворушення було придушене козаками, які були визвані бароном Мас-сом, всі Керівники разом із селянином Горобцем були арештовані і заслані на каторгу. Це селянське повстання проти барона Масса було не підготовлене, його не очолили робітники Деребчинського цукрового заводу. Побачивши се-ляни що ще не дозріла їх сила, змирилися з бароном Массом і почали знову на

селі тихе життя під тягарем барона. Але не дивлячись на важке життя, селяни думали і про майбутнє своїх дітей. В 1903 році на кошти населення села була побудована справжня приходська школа, в якій було приміщення для вчителя і одна класна кімната, де навчалися всі учні. В цей час кількість учнів збільшила-ся до 80 учнів. Навчання починалося з листопада і кінчалося в квітні, а екзаме-ни йшли до 15 травня. В цій школі був першим учителем Орел Степан Омель-янович виходець з попівської сімя. В той час школа була під цілковитим впли-вом церкви та релігії. Особливо великий вплив на школу мав сільський піп Арсень Гапанович, який вів у школі Закон Божий і був як наглядач за роботою і життям школи.   

                Всі учні навчалися в одному класі за великими партами, куди вміща-лося 8-10 учнів. Але таке мирне життя в селі продовжувалося недовго З року в рік відношення між селянами і бароном Массом ставали напруженими і дійшли до того, що в 1905 році в селі Стрільниках відбулося нове заворушення. Очоли-ли це заворушення селяни с. Стрільник це Шевчук Григорій та Багрій Григорій. Вони зібрали селян і пішли до маєтку барона Масса з такими вимогами: збіль-шити плату за роботу та про вільність вигону худоби на пасовище. Зляканий барон Масс на все погодився і тихо виїхав із села Стрільник в село Деребчин, де його охороняли козаки. Заворушення в селі Стрільниках продовжувалися цілий тиждень, селяни вільно пасли худобу на баранських посівах. Під час цього заворушення в маєтку села Стрільник було добре побито панського отамана Павлюка Тимка та понського приказчика Підгорецького.

                В селі Деребчині в будинку Масса селяни повибивали вікна, знишили частину майна. На придешення цього повстання було викликано загін солдат, які проїхали через село Стрільники, заїхали на маєток барона і взнавши, що йо-го тут немає поїхали в село Деребчин. В селі Деребчині було проведено арешт керівника повстання.

                9 листопада 1906 року був виданий указ, який надавав право селянам виходити з общини. За новим земельним законом селянин міг відділитися з общини і продати свій наділ, чого він не міг зробити раніше. Багаті селяни такі, як Шкільняк Федір, його сини Тимко, Семен, Кущій Іван, Кущій Василь обго-родили свої наділи і вчіпили ворота, за що і прозвані “ворітними”. Муляр Хто-ма та інші скуповували по деревяних цінах землю у розорені селянські бідноти. Ціна в селі була 30-80 крб. за десятинк при риночній ціні 250 крб.

               Селянська община в цей час нагадала барону Массу про незаконно захаплену землю, це долина лівого берега річки. Селяни хотіли присягою дове-сти, де людська, а де баронська земля і стали з бароном перед судом в “Губерн-ском крестьянском присутствии”. Нелегко було судитися з паном, коли скрізь паниі влада панська. Зібралися селяни на раду: кого б то послати своїм хода-ком? Староста Когут теж слова підкидав. Хитрий і підступний був сільський верховода, але мужики уже починали життя своїм розумом. В памяті їх ще залишилося згадка про 1905 рік, коли їх барон накивав пятами із Стрільник. Гомоніли на раді довго, бурхливо із селянським запалом, бо ж доходив ьіль до самого серця. Довго вирішували кого послати в “присутствие”?

                І зупинилися на Козійові Йосипові. Йосип Козій не був з тих, кого треба довго просити, адже справа йшла про інтереси громади, а барон кому тільки не залив сала гарячого за шкуру.

                І було вирішено на суд в “Губернское крестьянское присутствие” послати Йосипа Козія. Передали йому пожовклий від часу викупний акт на селянську землю та виділили ще кілька чоловік, які мали заприсягатися на суді про вірність Козійових доказів.

                Але вийшло не так, як спадівалася громада “Крестьянское присут-ствие” винесло  “решение” передати справу на розгляд … в Одеський окружний суд. Не допомогла селянам ні присяга, ні “Виккупний акт”. А барон Масс тим часом святкував перемогу – він добре знав, що у хлопів немає коштів їхати в Одесу…             

               Частина селян, побачивши що нема правди і щастя на рідній землі, пачали глядіти кращого життя за океаном. З села Стрільник виїхали до Америки Штогрин, Кущій Ілля, Павлюк Артем і разом з ними ваїхав Козій Йосип. Майже 48 років провів селянин, Йосип Козій, за океаном у вільному світі, але в 1961 році повернувся на рідну землю.                                                                                                                                                                                                                                                                                          

                В червні місяці 1914 року пачалася перша світова війна, а 16 липня 1914 року почалася загальна мобілізація чоловіків. Богато загинуло людей із нашого села під час цієї війни. Учасник першої світової війни, Пікула Гнат Тимофійович розповідоє, що на фронті не було достатньої кількості боєпри-пасів, важкої артилерії і повітряних сил. Лише хоробрість солдат врятувала армію від цілковитого розгрому. За роки війни дуже знизилась продуктивність сільського господарства села. В селі проходила реквізиція коней, худоби, мобілізація молодого чоловічого населення в армію.

                 Це все привело до занепаду сільського господарства села. Посівні площі значно зменшилися в порівнянні з деревяними роками. Почала назрівати революція, цар відрікся пристолу і утворився тимчасовий уряд. У березні місяці 1917 року ця чутка дійшла і до села Стрільник.

                  Через тиждень після цього прийшла маніфестація.  Представників із сіл визивали у волость, яка на той час містилась у с. Рахни-Лісові. З с. Стріль-ник багато пішло і поїхало в Рахни з корочвами та церковним хором, очолив представників села бувший староста Дейдей Петро. В Рахнах в бувшому Бала-шовському парку відбувся мітинг, на якому виступали більшовики та есери і на всі лади вихваляли Тимчасовий уряд. Після мітингу зведений хор виконав піс-ню “Многая лета” та “Ще не вмерла Україна”. Після, всі ці представники сіл колоною у вигляді демонстрації обійшди парк і все це закінчилося гулянням та випивкою в корчмах.

                  З цього часу революційно настроєне населення села було у великому напруженні, воно чекало кінця панування барона Масса і такий кінець прий-шов.

                   В жовтневі дні 1917 року дійшли до села довгожданні слова вождя революції В. І. Леніна про те, що від нині вся влада фабрики,заводи, земля відбираються від пануючого класу і передаються навіки трудовому народові робітникам і селянам. В селі почався поділ земель та добра барона, яке нажито ним на потові і крові селян. Селяни розбирали худобу, зерно та інше майно. Але над молодою країною Рад нависла нова гроза.

                    В 1918 році за угодою центральної ради Німеччина окупувала Україну, пославши на її територію 300 тисяч австро-німецьких солдат.

                    В той час і наше село в січні 1918 року по листопад масяць 1919 року було окуповане австро-німецькими солдатами.

                    Окупанти скрізь запроводили військово-польовий суд, за найменшу підозру у співчуванні до радянської влади розстрілювали, били нагаями та забирали в табори. Через станцію Рахни день і нічь йшли поїзди, вивозячи награбоване добро із України. Німецькі окупанти закрили деребчинський завод а устаткування вивезли до Німеччини.

                     Разом з окупантами в село повернулися сини барона нишпорили по селу, розпитуючи селян, хто брав участь у разподілі майна та землі. Але селяни знали, що їм уже не прийдеться жити разом із панами і ні на кого нічого не виказували.

                      На нашій території був сформований полк імені Богуна, яким командував Микола Щорс. Цей полк звільнив наше село від німецьких окупа-нтів в листопаді місяці 1918 року. В селі була встановлена радянська влада, яка проіснувала недовго. Село зайняли петлюрівці, які прибули до лютого м-ця 1919 року. В лютому м-ці 1919 року Червона Армія прийшла на допомогу на-родним героям Щорсу і Боженку. Окупанти були вигнані із села і знову була встановлена радянська влада. Влітку 1919 року село захопили денікінці, вони рухалися з півдня на Москву. В цьому ж році, восени, вони були вигнані заго-нами першої кінної армії, якою командував С. М. Будьонний. Мирний перепо-чинок тривав недовго. Весною 1920 року почався трутій похід Антанти. Це похід на Україну білополяків, які користуючись своєю чисельною перевагою, почали захоплення Правобережжя України. Весною 1920 р. в наше село ввій-шли білополяки. По селах їздили каральні загони, Відбирали в селян земля, худобу, хліб, а при найменшому опорі, спалювали села, били і розстрілювали селян, так було спалено частину сусіднього села Семенівки.

                       Силами Червоної Армії і першої кінноти був прорваний пальсь-кий фронт і поляки, що тримали його під станцією Вапняркою, почали поспіш-но відступати.

                        Їх переслідував Котовський із своєю бригадою. Через наше село поляки відступали вночі. Після вигнання польських окупантів в селі остаточно встановилась радянська влада. За декретом, Який був опублікований 14 лютого 1919 року про соціалістичне землевпорядкування, осінню 1920 року, в селі по-чався розподіл землі, яка належала до революції барону Массу.

                         Для розподілу баронської землі була утворена комісія. Земля роздавалася з розрахунку 0,75 га на душу. В цей час була і розподілена між на-селенням церковна земля в кількості 67 десятин і 1720 кв. сажнів. Тяжкі роки імперіалістичної та громадської війни принесли в село тяжке господарське ро-зорення. Багато селян не поверталися з війни, а жінки, що залишалися вдовами, не могли успішно вести господарство.

                         В 1921 році продрозкладка була замінена продподатком, який був на багато менший. Це селянам давала змогу залишки хліба міняти на про-довольчі тавари.

                         В селі було утворене машинне товариство, яке очолив Півтора-нос Іван. Його завдання було завозити сільськогосподарські машини та інвен-тар. Це тавариство давало машини та інвентар в кредит та на виплат. Крім цього в селі було утворено КВД- комітет взаємної допомоги. Його очолив Кар-дашевський Павло. Ця організація мала в своєму розпорядженні до 20 га землі, коні, інвентар, посівний матеріал. Щорічно КВД позичав посівне насіння бідно-ті, що не мало зерна для посіву, а при зберанні селяни вертали свою позичку в магазин КВД. Населення села росло з року в рік, а батьківські садиби і наділи ставили все дрібнішими їх ділили між синами.

                         Починаючи з 1924 року по 1930 рік було звернено особливу увагу на ліквідацію неписьменності. В селі було утворено “лікнепи”, по деся-тихатках було розподілено населення до 50 років; населення навчали грамоти. В цьому велику роботу проробили вчителі села Шкурин Макар Антонович зі своєю дружиною Ніною Львівною та вчителькою Євгенією Боніфатівною Корніч.

                           В 1925 році було запровадження обовязкового початкового навчання. Всі діти шкільного віку були охопленні школою. Навчання прово-дилось в двох школах: в колишній школі та в школі колишнього попа.

                            До 1932 року в селі існувала початкава школа, в якій було 4 класи по20-25 учнів у класі.

                            В 1932 році була відкрита семерічна школа. Першим дирек-тором був Яковенко Тихін Якович, після нього був Сірий Микола Семенович.

                             В 1934 році був перший випуск учнів семирічної школи. В ці роки був відкритий широкий доступ в учбові заклади для трудящих. З першого випуску 5 учнів нашої школи закінчили Тульчинську педшколу  і стали вчителями.

                            В цей час в селі проводилась культурно-масова робота.                           

                            В 1927 році було побудовано клуб, який був названий імені Десятиріччя Жовтня. В селі був організований оркестр, керівником якого був Ганчарук Микола. При сільському клубі було організовано гуртки: драматичний і співучочий. Керівниками гуртків були: Шкурин М. А. та секретар с/р Кардашевський П.