Трагедія 1937 року

Була зв’язана з роботою лютнево-березневого /1937 року/ пленуму ЦК ВКП(б), цей пленум правлячої партії теоретично обгрунтував необхідність масових репресій, або Великим терором. Стане моторошно, коли нагадаємо 1937 рік. В Україні за другу половину 30-х років було репресовано з6о тис. громадян. Починаючи з 1937 року, чекістам було дозволено вдаватися у вияв-ленні “ворогів” народу до фізичних на допитах. Не витримавши туртур, люди змушені були звинувачувати самих себе і близьких у скоєні абсурдних злочи-нів. Перші причини початку репресій – це хлібозаготівля і колективізація, які закінчувалися концтаборами, в’язницею або департацією /висилання цілого народу/.

         Далі пішли репресії, які закінчувалися: перша каторгою, або розстрілом, друга табором, або в’язницею. Лютнево-березневий пленум ЦК ВКП(б) підго-тував до відповідних дій, а сама репресивна машина почала набирати обертів з 2 липня, коли Сталін на основі рішення ЦК ВКП(б) видав наказ по НКВС СРСР за №00447 за якими протягом найближчих місяців підлягали викритю і репре-суванню 268950 “ворогів” народу, за першою категорією 7595 за другою 193000 осіб. Перефирійих керівників заохочували до перевиконання доведено-го плану. Керівники, які не виявляли наполегливості ризикували собою. Попе-редні досягнення  не бралися до уваги наприклад: доля Постишева першого се-кретаря компартії України, керівника чекістів Балицького. Пекельний механізм терору стирав різницю між катом і жертвою. Мільйони людей змушені були на зборах, на мітингах славити сталінського наркома – ката Єжова і ганьбити “во-рогів” народу. Кожний чекав від начальника до рядового, що котроїсть ночі за ним приїде воронок і завезе в невідомість. Масові репресії необмежувалися ли-ше 1937 роком, то був лиш сплеск терору. Репресії тривали з різким ступенем протягом усього часу перебування Сталіна при владі. Від 1928 року, коли була організована шахтинська справа, що фізично знищити і морально зламати тех-нічну інтелігенцію і до 1953 року, кои розкручувалась справа лікарів з антисе-мітським акцентом в СРСР. Зловісна постать Сталіна, як організатора і натхне-нника масових репресій, вимальовується на тлі політичної біографії М.С. Хру-щова. У січні 1938 року М.С. Хрущов увійшов до політбюро ЦК ВКП(б) і очо-лив партійну організацію України. Прагнучи довести свою відданість патрону він найперший домігся “ліміту” на репресії в УРСР. За його подачою політбю-ро ЦК ВКП(б) дозволило репресувати в Україні додатково 6 тисяч чоловік, 17 лютого 1938 року – 30 тисяч. В лютому 1956 року на ХХ з’їзді КПРС Хрущов засудив сталінську спадщину, звільнив ув’язнених з концтаборів і санкціонував їх реабілітацію. Проте за широкою спиною Сталіна не можна сховати всього, що пов’язане з масовими репресіями. Термін сталінізму, який спочатку на За-ході, а потім і нас здобув прав громадянства. Природа тоталітарного компартій-ного Радянського режиму була однаковою до Сталіна і після Сталіна. Органіч-на влада диктатури базованої у нижчих щаблях на дійсному народовладі була в цілковитому підпорядкуванні волі одній людині. Коли на вершину влади зій-шов Сталін, усе перетворило в особист трагедію мільйонів людей. Особливо постраждали від “полювання на відьом” керівники України незважаючи на те, що беззастережно підтримували Сталіна: з 62 членів ЦК КП(б)У, обраних в 1937 році, звинувачено у ворожій діяльності 55 чол. З її членів політбюро заги-нуло 10 чол. Тюрми і табори поповнювалися “ворогами народу”. Аппарат Міні-стерства держбезпеки жадав роботи, відзнак і нагород вождя. І судили тоді за піднятий колосок, за необережно сказане слово на “любимого” Сталіна. Досить було вказати пальцем на неугодну тобі людину, як тут її заберав “чорний воро-нок” і більше цієї людини ніхто ніколи не бачив.

         З с Стрільник було репресовано 9 чоловік. 1.Красовський Сігізмунд Пав-лович 1905 року(католик) комсомолець, зав. клубом – організатор культурно-масової роботи на селі, вдома залишилися дві сестрі і старенька мати, після вій-ни реабілітували як не ворог народу. 2. Сілярський Річард Леопольдович, бух-галтер колгоспу ім. Будьонного, в якого залишилися вагітна дружина і четверо дітей від 3 до 15 років. Дружина після пологів отравилася.

3. Козирський Ілько Никодиович – помічник бухгалтера ім. Будьонного, в яко-го 31 грудня 1937 р. все начальство було на його іменинах, зустрічало новий 1938 р., а рано 1 січня 1938 р. прийшли уповноважений Волков і члени с/ради Остапів Павло забрали його, не давши ому перебратися в чисту білизну. Так розказала йго старша дочка Яніна, їх тоді залишилося 7 дітей від 3 до 15 р.

4. Вижиковський Людвиг Карлович, 1909 року народження, працював рядовим колгоспником в к-пі “Політвідділ” в якого залишилася мати, дружина і дочка якій було тоді три років.

5. Деревянко Марія Каземірівна – учителька молодших класів, в якої залишив-ся чоловік і дочка якій було тоді два роки.

6. Могілевіч Ніфонд Федорович – учитель математики в якого залишилися дружина і дочка 15 років.

7. Новіцький Каземір – бухгалтер Стрільницького радгоспу в нього залишилися дружина і троє дітей від 2 до 10 років.

8. Маліцький Василь 1896 року народження, був провідником поїзда на станції Михайлівка, звідки його забрали. Вдома залишалася вагітна дружина і дві доч-ки.

9. Козій Юхтим Філімонович працював стрілочником на ст. Жмеринка, звідки його забрали, залишилася дружина, старий батько і матір.

         Як це було страшно цим людям бути за “бортом” життя, відчувати себе винним перед всіма і не за що. Не знали селяни і керівники господарств, за що сторонились сімей, які втратили годувальників, хоч потай, у душі, думається, все ж співчували, але боязнь накликати біду на себе, змушувала всіх мовчати. Ночами люди боялися залишатися в будинку ночувати, ходили страшні чутки з кутка на куток, що когось взяли, запідозріли. Залякані, збайдужілі до всього – люди боялися і тіні своєї. Діти репресованих і сьогодні трудяться в рідному се-лі, з болем розповідають про зневагу, яку вони пережили протягом багатьох літ, оскільки вважався “ворогом народу”. Скільки знущань, зневаги довелося пережити народові.

         Скільки хороших талановитих і працелюбних людей назавжди втратило суспільство. Неможливо передати всю трагедію цих простих трудових людей, які так і не дізналися за що вони покарані. Всі репресовані із с. Стрільник зник-ли безвісті, ні один з них не повернувся додому. Після смерті Сталіна всі вони реабілітовані посмертно.

         Голод в с. Стрільниках, як по всій Україні, повторився в 1947 році, але він пройшов менш помітним, було введено карточну систему. В селі були деякі запаси продуктів, тому померлих з голоду не було. Правда були факти поїдання гнилої картоплі, кропиви, бурячиння, з яких бевки з домішками муки чи крупи.