Виготовлення білизни, одягу та взуття

Для того, щоб мати білизну та одяг: штани, сорочку, куртку, свитку, чоботи, постоли, кожуха,  потрібно було сіяти коноплі, льон та тримати худобу, осо-бливо овець, для виготовлення верхнього одягу. Для вирощення насіння коно-пель, по городі рідко розсівали сімя конопель, з яких виростали окремі гілясті рослини, які звалилися гайдурами з них брали насіння конопель. Коноплі, вдо-ма чи на полі сіяли куском, який звався підметом. Сіяли коноплі дуже густо, щоб росли високі і тоненькі, щоб волокно було довге і міцне. Коноплі вироста-ли чоловічої статі – пллоскінь, яку виривали після квітування та запилення ко-нопель, а жіночу стать – матірку, після запилення виповнювалася насінням і її вибирали в осени. Вибрані коноплі в’язали у невеликі снопики з яких вимоло-чували насіння /сімя/. Вимолочені снопики з плоскін і матінки мочили в річці, копанці чи ставку, прибивали їх жердинами і покривали їх зверху болотом і так вони мокли 2-3 тижні. Це була дуже важка і і небезпечна робота, особливо во-сени, коли вода і болото дуже холодні і потрібно було влазити в холодну воду, мочити коноплі, полоскати їх і виймати, це могло викликати будь яку хворобу. Після мочення коноплі сушили на сонці. Висушенні снопики конопель терли на тертці /терлиці/. Терлиця це деревяний, на чотирьох ніжках станок, де при до-помозі мечика вибивали із стебел деревяні частини і залишалися самі волокна. Далі волокна спускали на залізні щітці, в наслідок чого відходили грубі та ко-роткі волокна пачісували щіткою із свинячої щітини, внаслідок цього відходи-ли дрібні м’які волокна, які звалися пачісками. Випачісувані волокна, що зали-шалися в руці звалися тринадцяткою, відходили звалися пачісками та клочям. Тринадцятка була першим сортом її вязали в кукли волокна з кукол прали і виробляли найтонше полотно, яке звалося тринадцяткою. З пачісок прали і ви-робляли другий сорт полотна яке звалося гребінним. З третього сорту – клочя прали і виготовляли полотно, яке звалося валовиною. З тридцятки шили спідню білизну, з полотна грибінного шили верхню одежу, штани сорочки, з валивини пряли і шили рядна та мішки. Але для того, щоб виробити полотно та пошити з нього одежу, потрібно виконати цілий ряд процесів. Волокно пряли з кужелів веретенами, або прядкою, напрядені нитки з веретена змотовмло /це прилад у вигляді великої букви Т з ріжками в низу/, цяя сукупність ниток на мотовило звалося талькою. Тальку накладали на вияшки / це перехрестя двох планок на триногах/, при допомозі яких наток пряжі змотували в клубки. Далі клубки ни-ток мочили в розчині житньої муки, що звалося шліхтою, це робилося для того, щоб нитки стали еластичними і не задиралися на ткацькому верстаті. Змочені нитки в шліхті моталися на новий прилад – снувалку. Із снувалки, коли нитки просохли,їх навивали на валок ткацького верстата, далі пропускали через на-чення, плят і на приймальний валок. Тут при допомозі начення, яке переміщає нитки пряжі у верх і вниз, просувають човник, в якому є цівка з намотаними, нитками, нитка, яка виходить з човника переплітає  нитки пряжі попирек, яка прижимається блятом так ткалося полотно. Найбільша радість була, коли до-робляли останю губку полотна. Збиралися всією родиною, як на свято, розкру-чували сувій полотна, придивлялися на виріб, хвалили вдатних ткачів і гудили тих, що допускав помилки. На провесні, як тільки з’являлося ярке сонце, теп-ліла в річках вода, виносили полотна до ставків чи річок, щоб збити його пря-никами /прачами/ й побілили його на сонці. Це було неповторне видовище. Глянеш було на луку, чи долину, що біля річки чи ставка, і не налюбуєшся – все довколо встелене полотнами, на березі на кладках молодиці й дівчата вис-тукують пряникамиокликуючи одна одну “Агов Катре, скільки за зиму ви на-ткали полотна?” – Ет, – погордо відповідала сусідка, - таке згодували що й хвалитись нічим, п’ятьом хлопцям на штани, а мені на сорочку мо і вистачить. “Так полотно у воді, вибивалося пряниками та іблилося на сонці доки не става-ло густим та білим. З готового полотна шили спідню і верхню білизну. Верхню білизну: штани, сорочки, спідниці, кофти красили в ягодах бузини, або у відва-рі яблуневої та дубової кори. Для праня білизни не було мила і замість нього брали золу /попіл/ з ясинових дров, або соломи і золницю /зільницю/. Золниця це кусоу в 2м, деревини в більшості вербової, яка мала дупло, його розширюва-ли і утворувалась посудина з сквозним отвором. В золницю на спід стилили со-лому на яку шарами складали змочену білизну, кошний шар пересипаючи зо-лою, зверху залишали заглинину, щоб умістилося відро води. У печі, в казанах чи в горшках нагрівали воду до кипіння, разом з водою в печі нагрівали куски заліза чи чавуна. Коли нагрівалися вода і чавуни, воду виливали в зольницю, туди кидали розпечені чавуни і скоро закривали кружком і мішковиною, де вода від розпечених чавунів кипіла, так повторила 3 – 4 рази. Вода із золою просочувалися через білизну, витікала на землю вибілюючи білизну. Так білиз-на в зольницю лежали сутки. На другий день, білизну виймали із зольниці скла-дали на коромисло і несли до криниці, яка звалася “Жолобом”. До криниці іш-ли двоє, одне пряло білизну, а друге лило воду в жолоб. Коли біля криниці зби-ралося кілька прячок, то жолоб умовно поділяли на три частини: нижню, де ви-бирали золу з білизни, середню, де пряли білизну і верхню де полоскали білиз-ну у чистій воді. Так прачки по черзі переходячи посувалися від нижньої до верхньої частини жолуба. Часто було, що на “жолоб” приходили горді та багаті прячки і порушували почередність на “жолобі”, внаслідок чого виникали свар-ки, які часто закінчувалися словами: “Диви, яка хозяйка, та я кращу сорочку скидаю чим ти одіваєш!” Але недивлячись на її гордість, всі гуртом заставляли її своє місце. Для верхнього одягу використовували овечу вовну. Її так саме прали і на верстаті ткали сукно з якого шили гуньки, свитки, чугаї. На кожухи та тулупи, шапки, брали шкіри овець та ягнят. Для пошиву взуття брали шкіри з биків, коней, телят, виправляли їх і шили чоботи, черевики, морщили посто-ли, які закріплювали на ногах волоками. Для того, щоб в зимку було тепліше в руки та ноги, плели чи шили рукавиці, а на ноги плели із соломи солом’яники /галоші/.