Жнива

Після сівби селянин ходив на поле, доглядав його, дивився за бур’янами, шкідниками, щоб не пошкодили йому посівів. До першого дня /12 липня/ селяни робили зажинки. Кожна родина намагалася нажати до Петра хоча би один сніп пашні. До зажинків готувалися заздалегідь: назублювали серпи, стригали юрки, якими вязали снопи, крутили з околоту перевесла, якими в’язали снопи. Зажинок починали вдосвіта в “легкий“ день тобто в жіночий /середа, п’ятниця, субота/. У цей день намагалися не сваритися, не ремствувати одне на одного – “щоб жнива не наврочити”. Прийшовши на поле розcтеляли на обочені скатертину, клали на неї хліб-сіль і свячену цілушку з паски, і інше їстиво. Господар ставав обличчям до сходу  і промовляв молитву: “Сонце пра-ведне, святі Петро і Юрію, наші святі душечки, виросли ви хлібець Божий на ниві, внесіть його у наші клуні стодоли. Хмари дощові, буряні, громи бликави-ці, і ти гради б’ючий, обходьте ниву нашу стороною, все лихе, все зле, йди на ліси, болота, очерети, згинь, пропади, щоб і голосу твого ми не чули. “Прослу-хавши молитву, жниварі сідали навколо скатеритини, посидівши хвилину, дві вставали до роботи. Ідучи до роботи серпи вішали на ліве плече, а юрки запи-хали за очкурі /паски/. Всі ставали обличчям до ниви, чоловіки знімали головні убори, хрестили, кланялися і промовляли – Божи, благослови і допоможи. За-жинок починав господар, або старша жінка в сім’ї, а за нею всі женці. Нажавши дві жмені збіжжя їх навхресть це був “зажитковий хрест”, який символізував початок жнив. Після жали на парну кількість снопів, або стільки скільки було членів сім’ї. Всі нажаті снопи торця, колосям догори колом. Посередині цього кола розстеляли скатертину, на яку клали зажинковий хрест і їжу. Всі їли, чо-ловіки випивали по чарці вишнівки, згадуючи торішні жнива померлих роди-чів, дідусів бабусь, щоб і їм на тому світі добре ікнулося. Потім всі лягали на землю потягалися, щоб під час жнив “спини не боліли”.